Сьогодні усі свідомі громадяни, патріоти України допомагають, хто чим зможе, Збройним Силам, які надійним щитом стали на східних рубежах, боронять рідну землю від підступного ворога. Чимало волонтерів є і в нашому районі, які з перших днів допомагають українським бійцям у зоні антитерористичної операції. Серед них і колектив агропромислового комплексу «Докучаєвські чорноземи», на чиєму рахунку багато відправлених хліба, ковбаси, сала, питної води, різних видів круп, олії тощо.

       А цього разу українським воякам знадобилася службова собака. Через волонтерів командування батальйону «Полтавщина», який дислокується на Луганщині і знаходиться на першій лінії оборони, вийшло на Михайла Кобченка, який займається племінним розведенням німецьких вівчарок.

          Ось біля двору зупиняється авто, з якого виходять військові. Наш земляк Сергій розказує:

   - Я раніше тримав вівчарок, тож добре знайомий з цією породою. Саме такі собаки потрібні нам на передовій. Вони не бояться холодів, швидко звикають до нового корму, до нового хазяїна, слухняні і вірні. Тому я з радістю прийняв пропозицію Михайла Юрійовича отримати таку собаку. Чесно кажучи, думав, що це буде щеня, а нам подарували прекрасну дорослу собаку.  

   Про події на фронті чоловік розповідає скупо і неохоче:

   - Сьогодні одне становище, завтра зовсім інше… На війні, як на війні. Головне, щоб це швидше закінчилося, і хлопці живі і здорові повернулися додому.

  Поки ми розмовляли, Михайло Кобченко привів красуню Ребекку. Ніби відчувши, що перед нею майбутній господар, собака дружелюбно сприйняла незнайомця з першої ж хвилини. І Сергію чорна довгошерста вівчарка дуже сподобалася.

   Між колишнім та майбутнім господарями Ребекки відбувається розмова про характер, навички, звички, а також годівлю, щеплення та інші тонкощі утримання чотирилапого друга.

   І ось уже Ребекка, готова до тривалої мандрівки, зручно вмостилася на задньому сидінні. Поїхали!

   Здалося, у погляді, яким проводжав автомобіль Михайло Юрійович, був сум.

     - Я придбав Ребекку аж у Білорусі. Але з Нового року змінилися правила розведення – не можна схрещувати стандартних і довгошерстих собак. Гідного «партнера» в Україні не знайшлося, тож собака просто жила у вольєрі. Тому я вирішив: нехай краще вона послужить нашим хлопцям у зоні АТО.

   А щодо того, чи шкода… Я вже звик до таких відчуттів, коли віддаєш чи продаєш цуценя. Це добре, що вона буде в хороших руках. Набагато гірше, коли з собакою доводиться прощатися назавжди.  

   Отож, незабаром до служби у Збройних Силах України приступить чотирилапа рядова. Служи вірно, Ребекко, бережи наших бійців і повертайтеся усі додому з перемогою!